Я придумаю світ, щоб прокинутись в ньому,
Я придумаю час, щоб зустрітися з ним.
Я придумаю ціль, і до неї до дорогу,
І терни на шляху, щоб був непростим.
Я придумаю день, щоб встати зорею,
Склавши мрії в торбину, подамся на схід.
Я придумаю дощ і вогні над землею,
Я ітиму крізь них, і зникатиме слід.
Подорозі собі, я придумаю квітень,
Буде справжня весна... Потім випаде сніг.
Я об себе спіткнусь, і впаду мов убитий,
І залишусь відразу на сотні доріг.
Я придумаю ніч, в ній гулятеме вітер,
Спочиватиме попіл в холодних очах.
Буде спокій і сум, і у небі Юпітер,
Наді мною літатиме стомлений птах.
Він мені розповість, що йти далі даремно,
Де кінчається шлях, і спинився мій час.
Там дорогу нову, хтось придумав для мене,
Там усе не моє, і усе не для нас.
Я придумаю світ, щоб прокинутись в ньому,
Я придумаю час, щоб зустрітися з ним.
Там не буде мети, і до неї дороги,
Там літатиме птах поряд з духом моїм.